Відділ державної реєстрації актів цивільного стану















   3. Інформаційні картки адміністративних послуг







«Муніципальна няня»: деталі, умови та розмір виплат

опубліковано 19 серп. 2019 р., 03:53 Інформаційно-довідковий центр


   З нового року почав діяти Порядок відшкодування вартості послуги з догляду за дитиною до трьох років «муніципальна няня».

   Хто може скористатися послугою?

   Право на отримання нової державної допомоги мають громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які є батьками (усиновлювачами), опікунами дитини віком до трьох років і на законних підставах проживають на території України та уклали у письмовій формі договір про здійснення догляду з муніципальною нянею.

   Що необхідно зазначити у договорі?

   Назву послуги, її обсяг із зазначенням конкретних заходів, умови та термін надання, вартість, а також періодичність оплати, відповідальність сторін.

   Хто може стати нянею?

   Муніципальною нянею може бути будь-яка фізична особа підприємець чи юридична особа яка надає послугу з догляду за дитиною.

   Що та куди потрібно подати для призначення допомоги?

   Звертатися слід до управління соціального захисту населення за місцем проживання. Необхідно надати:

   - заяву про надання компенсації послуги «муніципальна няня»;
   - копію договору між отримувачем послуги та «муніципальною нянею»;
   - документи що підтверджують витрати на оплату муніципальній няні послуги з догляду за дитиною (може бути: чек, розрахункова квитанція, виписка з банківського рахунку);
   - копія свідоцтва про народження дитини;
   - копія паспорта отримувача компенсації послуги «муніципальна няня»;
   - документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податку заявника;
   - рішення про встановлення опіки (у разі наявності) ;
   - заяву із зазначенням рахунка відкритого у банківській установі на ім’я заявника.

   Який розмір допомоги?

   Допомога призначається у розмірі прожиткового мінімуму для дітей віком до шестирічного віку на термін визначений у договорі.

   Як та коли здійснюватиметься виплата компенсації?

   Щомісяця за умови подання заявником до 5 числа місяця в управління соціального захисту населення підтверджуючих документів про витрати на оплату послуги з догляду за дитиною «муніципальній няні».

ЯКИМ Є ПОРЯДОК ПРОСТАВЛЕННЯ АПОСТИЛЯ

опубліковано 12 серп. 2019 р., 03:35 Інформаційно-довідковий центр   [ оновлено 12 серп. 2019 р., 03:38 ]

   

   У 2002 році Україна приєдналася до Гаазької Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів. Ця Конвенція поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави. Станом на 2018 рік вже 118 країн приєдналися до Гаазької Конвенції, з переліком яких можна ознайомитися на офіційному вебсайті Міністерства закордонних справ: https://mfa.gov.ua/ua.

   Що таке апостиль?

   «Apostille» – це спеціальний штамп на офіційних документах, які були складені на території України, яким відповідно засвідчуються справжність підпису, якість, в якій виступала особа, що підписала документ, і, у відповідному випадку, автентичність відбитка печатки або штампа, яким скріплений документ.

   Хто може проставляти апостиль?

   В Україні повноваженнями проставляння апостилю наділені:

   Міністерство юстиції України - на документах, що видаються органами юстиції та судами, а також на документах, що оформляються нотаріусами України; Міністерство освіти і науки України - на офіційних документах, виданих навчальними закладами, державними органами, підприємствами, установами і організаціями, що стосуються сфери освіти і науки; Міністерство закордонних справ України на всіх інших видах документів.

   Хто може звернутися за проставленням апостилю?

   Особа, яка підписала документ, або будь-який пред'явник документа. Звернутися з проставлення апостилю на документах, що видаються органами юстиції та судами, а також на документах, що оформляються нотаріусами України можна двома шляхами:

   - особисто з заявою до територіальних органів Мін'юсту;
   - надіслати поштою до Мін’юсту або його територіальних органів (виключно з-за кордону та для проставлення апостилю на документах про державну реєстрацію актів цивільного стану).

   Які документи підлягають апостилізації?

   Апостиль може бути проставлений на офіційних документах, які були складені на території України, і які мають бути представлені на території іншої держави, а саме:
   - на документах, які виходять від органів судової влади України;
   - на документах, які виходять від органів прокуратури України, органів юстиції;
   - на адміністративних документах;
   - на документах про освіту та вчені звання;
   - на документах, оформлених державними і приватними нотаріусами;
   - на офіційних свідоцтвах, виконаних на документах, підписаних особами у їх приватній якості, таких як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційних і нотаріальних засвідченнях підписів.

   Однак, ці Правила не поширюються:
   - на документи, видані закордонними дипломатичними установами України;
   - на адміністративні документи, що мають пряме відношення до комерційних або митних операцій.

   Які документи необхідно подати?

   Для проставляння апостилю подається:
   - оригінал документа, на якому проставляється апостиль, або його копію, засвідчену в установленому порядку;
   - документ про оплату послуги з проставлення апостиля (документ, що підтверджує право заявника на звільнення від сплати).

   На яких документах апостиль не проставляється?
   Апостиль не проставляється на:
   - оригіналах паспортних документів, військових квитків, трудових книжок, дозволів на носіння зброї, свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів (технічних паспортів), посвідчень особи;
   - оригіналах, копіях (фотокопіях) нормативно-правових актів, роз’яснень та правових висновків щодо їх застосування, документах, що мають характер листування.

   Скільки це коштує?

   Вартість послуг з проставлення апостилю на документах, що видаються органами юстиції та судами, а також на документах, що оформляються нотаріусами України становить:
   - для громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства – 3 неоподатковувані мінімуми доходів громадян (51 грн);
   - для юридичних осіб - 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (85 грн).

   Який строк розгляду заяви?

   Проставлення апостиля або відмова в його проставленні здійснюються Мін'юстом у строк до 2-х робочих днів. У разі необхідності отримання зразка підпису, відбитка печатки та/або штампа, а також здійснення перевірки документів про державну реєстрацію актів цивільного стану у випадках відсутності відомостей про них у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян та/або виникнення сумніву щодо їх достовірності строк розгляду документів на проставлення апостиля може бути продовжено до 20 робочих днів.

   Куди звертатися для проставлення апостиля?

   Прийом та видачу документів, на яких повноваження з проставлення апостиля надано Мін’юсту, здійснюють усі відділи державної реєстрації актів цивільного стану (ДРАЦС).

   Окремо зазначу - проставлення апостиля значно спрощує процес легалізації документів для країн-учасниць Конвенції. Проте, якщо країна – не учасник Конвенції, проставляння апостилю неможливо. У цьому випадку для завірення документів застосовується процедура консульської легалізації.

   Куди звертатися за більш детальними консультаціями та роз’ясненнями?

   Якщо у вас залишились питання з данного приводу, будь ласка, телефонуйте до контакт-центру системи безоплатної правової допомоги за номером 0 (800) 213 103, цілодобово та безкоштовно в межах України. В центрах та бюро надання безоплатної правової допомоги по всій Україні ви можете отримати юридичну консультацію та правовий захист.
Консультує Міністр юстиції України П. Петренко

Яку допомогу можуть отримати жертви домашнього насильства?

опубліковано 14 лип. 2019 р., 22:38 Інформаційно-довідковий центр

   Міністерство охорони здоров’я затвердило Порядок проведення та документування результатів медичного обстеження постраждалих від домашнього насильства осіб або осіб, які ймовірно постраждали від домашнього насильства, та надання їм медичної допомоги (Порядок).

   Віднині на медичний заклад та його персонал покладається ряд обов’язків у випадку отримання звернення зі скаргою про вчинення домашнього насильства від постраждалої особи чи її представника:
   · зафіксувати скаргу (звернення);
   · зібрати анамнез;
   · провести медичний огляд з оцінкою стану постраждалої особи та в разі потреби – додаткове інструментально-лабораторне обстеження й заходи щодо попередження наслідків сексуального насильства та задокументувати його результати;
   · забезпечити отримання необхідної медичної допомоги;
   · поінформувати про права, заходи та соціальні послуги, якими може скористатися постраждала особа;
   · протягом доби повідомити Національну поліцію України, а у випадку виявлення ушкоджень у дитини – також службу у справах дітей;
   · на вимогу – надати всю необхідну інформацію про медичну допомогу у формі довідки;
   · за потреби – надати постраждалій особі листок непрацездатності;
   · у випадку госпіталізації особи – встановити, чи є у такої особи діти та чи забезпечені вони належним доглядом і влаштуванням (у разі наявності дітей, які після госпіталізації постраждалої особи залишаться без належного догляду / батьківського піклування – поінформувати про це службу у справах дітей;
   · якщо особа, яку госпіталізують, є опікуном недієздатної особи (піклувальником особи, цивільна дієздатність якої обмежена, або здійснює догляд за особою, яка потребує постійного догляду і внаслідок госпіталізації залишиться без належного догляду) – звернутися до районної/районної у місті державної адміністрації або ж виконавчого органу об’єднаної територіальної громади, міської, районної у місті ради;
   · сприяти в отриманні постраждалими особами безоплатної правової допомоги шляхом інформування працівників центрів безоплатної вторинної правової допомоги про необхідність її надання у приміщеннях закладів охорони здоров’я, якщо такі особи не можуть відвідати центр з надання безоплатної правової допомоги самостійно.

   Громадянам може бути надано амбулаторну, стаціонарну, первинну, вторинну чи третинну медичну допомогу.

   Наголошуємо, що в нашій державі гарантується право на вільний вибір лікаря, методу лікування відповідно до рекомендацій лікаря, закладу охорони здоров’я, тому постраждала особа самостійно визначатиме умови надання їй медичної допомоги. Крім того – для отримання такої допомоги необхідна буде письмова згода постраждалої особи або її представника, єдиним винятком є ситуація, коли наявні всі ознаки існування загрози для життя такої особи і отримати згоду видається неможливим.

   Сподіваємося, норми даного Порядку допоможуть якщо не подолати це ганебне явище, то хоча б послабити вплив його наслідків на життя та здоров’я людини.

Поняття і особливості правового статусу біженця

опубліковано 25 черв. 2019 р., 00:24 Інформаційно-довідковий центр

    Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 р. визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні.
   Біженець – особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
   Біженець чи особа, яка потребує додаткового захисту або якій надано тимчасовий захист, не може бути вислана або примусово повернута до країни, де їх життю або свободі загрожує небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також з інших причин, що визнаються міжнародними договорами чи міжнародними організаціями, учасниками яких є Україна, як такі, що не можуть бути повернуті до країн походження. Біженець чи особа, яка потребує додаткового захисту або якій надано тимчасовий захист, не може бути вислана або примусово повернута до країн, де вони можуть зазнати катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання або з яких вони можуть бути вислані або примусово повернуті до країн, де їх життю або свободі загрожує небезпека за ознаками віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань,
   Не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа:
   * яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;
   * яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів;
   * яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй;
   * яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
   * яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні.
   Особи, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, користуються тими самими правами і свободами, а також мають такі самі обов'язки, як і громадяни України, крім випадків, установлених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Особи, яких визнано біженцями в Україні, вважаються такими, які постійно проживають в Україні, з дня прийняття рішення про визнання їх біженцями. Особи, яких визнано особами, які потребують додаткового захисту, вважаються такими, які безстроково на законних підставах перебувають на території України.
   Статус біженця та додатковий захист втрачаються у разі, якщо особа:
   - добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства);

   - набула громадянства України або добровільно набула громадянства, яке мала раніше, або набула громадянства іншої держави і користується її захистом;
   - добровільно повернулася до країни, яку вона залишила чи за межами якої перебувала внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
   - будучи особою без громадянства, може повернутися в країну свого попереднього постійного проживання, оскільки обставин, за яких її було визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, більше не існує;
   - отримала притулок чи дозвіл на постійне проживання в іншій країні;
   - не може відмовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки обставин, на підставі яких особу було визнано      біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, більше не існує.
   Особа, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, має право на:
   * тимчасове працевлаштування, навчання, медичну допомогу в порядку, встановленому законодавством України;
   * проживання у родичів, у готелі, піднаймання житлового приміщення або користування житлом, наданим у пункті тимчасового розміщення біженців;
безоплатну правову допомогу в установленому порядку;
   * конфіденційне листування з УВКБ ООН та право на відвідання співробітниками УВКБ ООН;
інші права, передбачені Конституцією та законами України для іноземців та осіб без громадянства, які законно перебувають на території України.       
   Особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язана:
   - подати центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
   - відбути до визначеного місця тимчасового проживання у разі одержання направлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту;
   - проходити медичне обстеження на вимогу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту;
   - з'являтися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, у визначений ним строк;
   - повідомляти центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, про свої поїздки за межі адміністративно-територіальної одиниці України, на території якої вона проживає.
   Особа, яку визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, має рівні з громадянами України права на:
   - пересування, вільний вибір місця проживання, вільне залишення території України, крім обмежень, встановлених законом;
   - працю;
   - провадження підприємницької діяльності, не забороненої законом;
   - охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування;
   - відпочинок;
   - освіту;
   - свободу світогляду і віросповідання;
   - володіння, користування і розпорядження своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності;
   - оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб;
   - звернення за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та ін.

Відповідальність за вчинення домашнього насильства

опубліковано 25 черв. 2019 р., 00:01 Інформаційно-довідковий центр

   Домашнє насильство – це злочин проти життя, здоров’я, честі та гідності особистості.
   Домашнє насильство - умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров’я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи.
   11 січня 2019 року набрав чинності Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами».
   Відповідно до вищезазначених змін в інтересах потерпілого від злочину, пов’язаного з домашнім насильством, одночасно з призначенням покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, або звільненням з підстав, передбачених цим Кодексом, від кримінальної відповідальності чи покарання, суд може застосувати до особи, яка вчинила домашнє насильство, один або декілька обмежувальних заходів, відповідно до якого (яких) на засудженого можуть бути покладені такі обов’язки:
   • заборона перебувати в місці спільного проживання з особою, яка постраждала від домашнього насильства;
   • обмеження спілкування з дитиною у разі, якщо домашнє насильство вчинено стосовно дитини або у її присутності;
   • заборона наближатися на визначену відстань до місця, де особа, яка постраждала від домашнього насильства, може постійно чи тимчасово проживати, тимчасово чи систематично перебувати у зв’язку з роботою, навчанням, лікуванням чи з інших причин;
   • заборона листування, телефонних переговорів з особою, яка постраждала від домашнього насильства, інших контактів через засоби зв’язку чи електронних комунікацій особисто або через третіх осіб;
   • направлення для проходження програми для кривдників або пробаційної програми.
   Слід зазначити, що вищезазначені заходи, застосовуються до особи, яка на момент вчинення домашнього насильства досягла 18-річного віку. Вони можуть застосовуватися на строк від одного до трьох місяців і за потреби можуть бути продовжені на визначений судом строк, але не більше як на 12 місяців.
   Контроль за поведінкою засуджених, до яких застосовано обмежувальні заходи, здійснює орган пробації за місцем проживання засудженого, а в разі вчинення злочину військовослужбовцем - командир військової частини (ст. 91-1 КК України).
   Умисне невиконання обмежувальних заходів, або умисне невиконання обмежувальних приписів, або умисне ухилення від проходження програми для кривдників особою, щодо якої такі заходи застосовані судом, - караються арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до двох років (ст. 390-1КК України).
   Також, відповідно до статті 126-1 Кримінального кодексу України, домашнє насильство карається громадськими роботами на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до двох років.

Відповідальне батьківство

опубліковано 24 черв. 2019 р., 23:56 Інформаційно-довідковий центр

   Сім'я є природним середовищем первинної соціаліза­ції дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтрим­ки, засобом збереженню і передання культурних цінностей. З перших днів появи дитини на світ сім'я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, в домаш­ніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, допомогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, на­бути власного досвіду поведінки й діяльності. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним, так трактує основний Закон нашої держави.
   Відповідно до статті 121 Сімейного кодексу України, права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому законодавством.
   Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
   Першочерговим обов’язком батьків, які перебувають у шлюбі, є те, що вони зобов'язані забрати дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я. Мати, яка не перебуває у шлюбі, зобов'язана забрати дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я. Батько, який не перебуває у шлюбі з матір'ю дитини, батьківство якого визначено у свідоцтві про народження дитини або визнано за рішенням суду, зобов'язаний за повідомленням служби у справах дітей, забрати дитину для утримання та виховання з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я, якщо цього не зробила мати дитини. У разі, якщо батько не перебуває у шлюбі, він набуває статусу одинокого батька.
   Батьки зобов'язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати народження дитини в органі державної реєстрації актів цивільного стану. Невиконання цього обов'язку є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої Кодексом України про адміністративні правопорушення. Так, стаття 212-1передбачає, що несвоєчасна без поважної причини реєстрація батьками народження дитини в органах державної реєстрації актів цивільного стану тягне за собою накладення штрафу у сумі від 17 до 51 грн.
   Законом України “Про охорону дитинства” визначено, що батьки або особи, які їх замінюють, зобов’язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
   Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
   Неповнолітні батьки мають такі ж права та обов'язки щодо дитини, як і повнолітні батьки, і можуть їх здійснювати самостійно. Неповнолітні батьки, які досягли чотирнадцяти років, мають право на звернення до суду за захистом прав та інтересів своєї дитини. Неповнолітні батьки у суді мають право на безоплатну правову допомогу.
   Кожна сім'я має у власності певне майно. Це можуть бути будь-які речі, грошові кошти, нерухомість, транспортні засоби, засоби виробництва. Головним його призначенням є задоволення фізичних, духовних і соціальних потреб членів сім'ї. Відповідно до статті 173 Сімейного кодексу, батьки і діти, зокрема ті, які спільно проживають, можуть бути самостійними власниками майна. При вирішенні спору між батьками та малолітніми, неповнолітніми дітьми, які спільно проживають, щодо належності їм майна вважається, що воно є власністю батьків, якщо інше не встановлено судом.
   Слід зазначити, що майно, придбане батьками або одним із них для забезпечення розвитку, навчання та виховання дитини (одяг, інші речі особистого вжитку, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання тощо), є власністю дитини. Батьки зобов'язані передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток.
   Батьки управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціального на те повноваження. Батьки зобов'язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах. Якщо малолітня дитина може самостійно визначити свої потреби та інтереси, батьки здійснюють управління її майном, враховуючи такі потреби та інтереси.
   Статтею 180 Сімейного кодексу передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
   За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
   Якщо місце проживання чи перебування батьків невідоме, або вони ухиляються від сплати аліментів, або не мають можливості утримувати дитину, дитині призначається тимчасова державна допомога з урахуванням матеріального стану сім’ї, у якій виховується дитина.
   Той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.
   Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.
   Батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати.
   Той із батьків, з ким проживає дитина, і той із батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо).Такий договір нотаріально посвідчується. Право власності на нерухоме майно за таким договором виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону. Набувачем права власності на нерухоме майно є сама дитина або дитина і той із батьків, з ким вона проживає, на праві спільної часткової власності на це майно. У разі укладення такого договору той із батьків, з ким проживає дитина, зобов'язується самостійно утримувати її.
   Укладення договору не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від обов'язку брати участь у додаткових витратах на дитину.

Державна реєстрація народження, у тому числі ромської національності

опубліковано 13 черв. 2019 р., 23:50 Інформаційно-довідковий центр

   Величезною є проблема народжуваності дітей у ромських національних меншинах вдома, без надання медичної допомоги, з одночасним несвоєчасним зверненням до органів державної реєстрації актів цивільного стану з питання державної реєстрації народження. Але останнім часом, спостерігається тенденція, за якою все більше жінок – представниць ромських меншин, народжують дітей у медичних закладах.
   Правовий статус представників ромської національної меншини визначено у міжнародному та національному законодавстві України. З врахуванням вимог статті 1 Закону України "Про національні меншини в Україні" представникам ромської національної меншини, які є громадянами України, на території України гарантуються рівні політичні, соціальні, економічні та культурні права і свободи, підтримується розвиток національної самосвідомості й самовиявлення. Усі громадяни України користуються захистом держави на рівних підставах. При забезпеченні прав осіб, які належать до національних меншин, держава виходить з того, що вони є невід’ємною частиною загальновизнаних прав людини.
   Громадяни України всіх національностей зобов’язані дотримуватися Конституції та законів України, оберігати її державний суверенітет і територіальну цілісність, поважати мови, культури, традиції, звичаї, релігійну самобутність українського народу та всіх національних меншин.
   З метою створення належних умов для захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини, Указом Президента України від 08.04.2013 р. № 201 схвалено Стратегію захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини на період до 2020 року. Основними завданнями з реалізації Стратегії є сприяння правовому соціальному захисту ромів, сприяння їх зайнятості, підвищення освітнього рівня, забезпечення охорони здоров’я ромів, поліпшення житлово-побутових умов ромів, задоволення культурних та інформаційних потреб.
   Згідно з частинами 3,4 статті 49 Цивільного кодексу України народження фізичної особи та її походження підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація актів цивільного стану проводиться відповідно до закону.
   Відповідно до статті 13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 01.07.2010 року та глави 1 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України 18.10.2000 року за №52/5 (зі змінами) державна реєстрація народження дитини проводиться за письмовою або усною заявою батьків чи одного з них за місцем її народження або за місцем проживання батьків.
   Підставами для державної реєстрації народження дитини є:
   - медичне свідоцтво про народження;
   - паспорти або паспортні документи, що посвідчують особи батьків ( одного з них);
   - документ, який є підставою для внесення відомостей про батька дитини ( свідоцтво про шлюб, заява матері та батька дитини про визнання батьківства, заява про державну реєстрацію народження відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
   Крім того завдяки пілотному проекту Міністерства юстиції України можливо зареєструвати народження дитини і безпосередньо в пологовому будинку де народилася дитина.
   Пунктами 14, 15, 17 та 18 глави 1 розділу ІІІ Правил державної реєстрації визначено:
  - якщо дитина народилась у подружжя, дружина записується матір'ю, а чоловік - батьком дитини за заявою будь-кого з них;
   - якщо батьки не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі медичного свідоцтва про народження та паспорта, а походження дитини від батька визначається за заявою матері та батька дитини про визнання батьківства;
   - якщо заява про визнання батьківства не може бути подана особисто, вона може бути подана через представника або надіслана поштою за умови нотаріального засвідчення справжності підпису заявника на цій заяві. Повноваження представника мають ґрунтуватись на нотаріально посвідченій довіреності;
   - якщо мати дитини не перебуває у шлюбі та немає спільної заяви батьків, прізвище та громадянство батька дитини зазначається за прізвищем та громадянством матері, а власне ім'я та по батькові - за вказівкою матері у заяві про державну реєстрацію народження відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України . За заявою про державну реєстрацію народження відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України, поданою іншою особою, відомості про батька записуються в порядку, передбаченому абзацом першим цього пункту. Відомості про матір наводяться на підставі медичного свідоцтва про народження та паспорта, прізвище дитини і прізвище батька - за прізвищем матері, власне ім'я і по батькові дитини та батька - за вказівкою заявника. При цьому по батькові дитини повинно відповідати власному імені батька (решта даних про батьків дитини не записується).
   Державна реєстрація народження дитини проводиться не пізніше одного місяця від дня народження дитини. У разі несвоєчасної державної реєстрації народження дитини складається протокол про адміністративні правопорушення.
   Звертаємо увагу, що державна реєстрація проводиться незалежно від етнічного походження та соціального статусу громадян, в тому числі і ромської національності. Відповідно Плану дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України 23.11.2015 року №1393-р, метою якого є удосконалення законодавства про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту відповідно до міжнародних стандартів та запровадження позитивних стимулів для вільної доступної реєстрації народження усіх дітей, незважаючи на їх етнічне походження та соціальний статус.

Які права має жінка в пологовому будинку? Консультує Міністр юстиції

опубліковано 11 черв. 2019 р., 03:35 Інформаційно-довідковий центр

   Добрий день, Павле Дмитровичу! Хочу отримати від Вас пораду. Зовсім скоро в нашій сім’ї буде поповнення. Я дуже схвильована, оскільки це моя перша дитина. Оскільки я буду вперше перебувати у пологовому будинку, хотіла б розуміти свої права. Розкажіть про них більш детально, будь ласка.
Олена Шульга

   

   Вагітність і народження дитини це завжди радісна подія для кожної сім’ї. З перших хвилин перебування в пологовому будинку, перш за все, майбутні мами мають право на високу культуру медичного обслуговування.

   Які права має вагітна жінка?
   Кожна вагітна жінка має право:
   · самостійно обирати пологовий будинок, лікаря або вимагати його заміни. Адже, пацієнт має право бути прийнятим у будь-якому закладі охорони здоров’я на свій вибір, якщо цей заклад охорони здоров’я має можливість забезпечити відповідне лікування;
   · отримати психологічну підготовку до пологів;
   · бути поінформованою медичними працівниками про свій стан здоров’я та майбутньої дитини, результатів аналізів тощо;
   · отримати психологічну підтримку, яка може полягає у залученні родичів або близьких людей під час проведення оглядів тощо.

   Які права має жінка під час пологів?
   Право на сімейні (партнерські) пологи. Подружня пара має завчасно звернутися до адміністрації пологового будинку (головного лікаря, завідуючого відділення) і повідомити про своє бажання партнерських пологів.
   Присутніми під час пологів можуть бути не більше 2 осіб.
   Пологи мають відбуватися лише в індивідуальному пологовому залі. Величезні пологові зали з двома ліжками сьогодні є порушенням прав людини і заборонені законодавством.
   Право на демедикалізацію пологів. Медпрацівники пологових будинків повинні прагнути провести пологи так, щоб жінка мала можливість народити дитину в максимально природних умовах. Будь-які втручання можуть відбуватися лише за суворими медичними показаннями.
   Право на свободу дій у пологах. Кожна роділля може народжувати в такій позі, яка для неї є зручною. Можна народити на звичайному ліжку, на стільчику, на м’ячі.
   Право на грудне вигодовування. Не можна годувати лише за наявності відкритої форми туберкульозу або ВІЛ/СНІДу в матері або інших вагомих протипоказаннях. Породіллі мають надати повну інформацію про грудне вигодовування, показати, як годувати дитину і доглядати за грудьми.
   Право побачити свою мертвонароджену дитину. Обов’язково дитину після народження мають показати матері. Якщо мати непритомна, дитину відразу показують родичам.
   Право на індивідуальне перебування. У палаті має перебувати лише мати з дитиною.

   Які документи мають надати при виписці з пологового будинку?
   У день виписування мама одержує від лікаря кілька документів:
   · витяг з історії розвитку пологів, а також висновок про стан здоров’я матері;
   · довідку про народження дитини і витяг, що містить дані про параметри і стан здоров’я малюка в день народження і на момент виписування з пологового будинку.

   Також нагадаю, на сьогоднішній день у 467 закладах охорони здоров’я по всій Україні працює сервіс Мін’юсту, скориставшись яким можна отримати свідоцтво про народження малюка безпосередньо у пологовому будинку.

   Більш того, Міністерство юстиції долучилось до розробки пакету законодавчих ініціатив під умовною назвою #єМалятко, який встановлює можливість отримати 9 послуг за 1 заявою:
   1. державна реєстрація народження дитини та визначення її походження;
   2. реєстрація місця проживання новонародженої дитини;
   3. призначення допомоги при народженні дитини;
   4. призначення допомоги на дітей, які виховуються у багатодітних сім’ях;
   5. реєстрація новонародженої дитини в електронній системі охорони здоров’я;
   6. реєстрація новонародженої дитини у Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків;
   7. отримання посвідчень батьків багатодітної сім’ї та дитини з багатодітної сім’ї;
   8. визначення належності новонародженої дитини до громадянства України;
   9. присвоєння новонародженій дитині унікального номеру запису в Єдиному державному Демографічному реєстрі.

   Яку державну допомогу може отримати жінка, яка народила дитину?
   Українське законодавство передбачає, що кожна жінка незалежно від віку має право на такі види допомоги:
    · Допомога у зв'язку з вагітністю та пологами надається всім жінкам (у тому числі неповнолітнім), які не застраховані в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, у розмірі 100 % середньомісячного доходу жінки, але не менше 25 % від розміру встановленого законом прожиткового мінімуму для працездатної особи із розрахунку на місяць.
   · Допомога по вагітності та пологах надається застрахованій особі у розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу). У разі, якщо застраховані особи, які протягом дванадцяти місяців перед настанням страхового випадку за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування мають страховий стаж менше шести місяців, вони мають право на допомогу по вагітності та пологах - виходячи з нарахованої заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески, але не більше за розмір допомоги, обчислений із двократного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на час настання страхового випадку.
   · Допомога при народженні дитини призначається у розмірі 41 280 гривень. Виплата допомоги здійснюється одноразово у сумі 10 320 гривень, решта суми допомоги виплачується протягом наступних 36 місяців рівними частинами.
   · Допомога на дітей одиноким матерям надається у розмірі, що дорівнює різниці між 100 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні 6 місяців.

   Куди звертатися за більш детальною консультацією та роз’ясненнями?
   Якщо у вас залишились питання з цього приводу, будь ласка, телефонуйте до контакт-центру системи безоплатної правової допомоги за номером 0 (800) 213 103, цілодобово та безкоштовно в межах України. В центрах та бюро надання безоплатної правової допомоги по всій країні ви можете отримати юридичну

Нові правила виїзду з дитиною за кордон

опубліковано 26 трав. 2019 р., 22:19 Інформаційно-довідковий центр   [ оновлено 26 трав. 2019 р., 22:24 ]

    
   Законодавством України, зокрема частиною третьою статті 313 Цивільного кодексу України, передбачено право дитини, яка досягла шістнадцяти років, на вільний самостійний виїзд за межі країни. Однак, незалежно від мети подорожі (лікування чи оздоровлення за кордоном, туристична екскурсія, поїздка до родичів тощо), діти до 16 років мають право на виїзд за кордон тільки за згодою батьків і в їх супроводі або разом з особами, які уповноважені батьками дитини.

   Стаття присвячена особливостям виїзду неповнолітніх громадян за межі України у супроводі мами і тата, одного з батьків або з іншими членами сім’ї. В статті розглянуто найбільш актуальні питання і проблеми, що супроводжують вивезення дитини за кордон.

   Який порядок вивезення дитини за межі України?

   Процедура вивезення дітей, які не досягли шістнадцяти років, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених ними, відповідно до Правил перетинання державного кордону громадянами України, здійснюється за нотаріально посвідченим дозволом другого з батьків. Документ обов’язково повинен містити маршрут прямування і часові рамки запланованої поїздки.

   Покинути Україну без згоди батька (матері) на виїзд дитини за кордон можна в таких випадках:

   - батько є іноземцем або особою без громадянства та відсутній у пункті пропуску
   - є підтверджена заборгованість по сплаті аліментів терміном більше чотирьох місяців
   - в закордонному паспорті матері або проїзному документі дитини є запис про вибуття на постійне місце проживання за межі України до іншої держави чи відмітка про взяття на постійний консульський облік.
   Згода батька на вивезення дітей за кордон не потрібна при пред’явленні таких документів:

   - довідка про народження дитини, видана органом державної реєстрації актів цивільного стану, із зазначенням підстав внесення відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України
   - довідка про наявність боргу по аліментам, видана державним або приватним виконавцем
   - рішення суду про надання дозволу на вивезення дитини з України
   - судове рішення про визнання другого з батьків недієздатним
   - рішення суду про визнання батька безвісно відсутнім
   - судове рішення про позбавлення батьківських прав
   - свідоцтво про смерть другого з батьків

   Які документи потрібні для поїздки за кордон з дитиною?

   Неповнолітні діти можуть перетинати межі України за допомогою закордонного паспорту, проїзного документу або за закордонним паспортом батьків (з внесеними даними про дитину). Слід зазначити, що міграційна служба України припинила виготовлення проїзних документів для дітей, а також їх внесення в закордонні паспорти батька або матері. Дійсний проїзний документ дитини може використовуватися для виїзду за кордон до закінчення терміну дії, але не пізніше, ніж до 1 жовтня 2019 року.

   Таким чином, переймаючи європейську практику, найближчим часом закордонний паспорт для дитини буде єдиним діючим документом для перетину кордону. При цьому оформити його можна і новонародженим, але термін дії документа для дітей, які не досягли 16 років, обмежений чотирма роками. Після досягнення 16-річного віку закордонний паспорт видається на 10 років.

Отримання пенсійних виплат та допомоги на поховання після смерті особи

опубліковано 26 трав. 2019 р., 22:16 Інформаційно-довідковий центр

   На сьогоднішній день держава пропонує перелік гарантій для осіб, які втрачають родичів. Перш за все, мова йде про отримання допомоги на поховання. Наголошуємо, що у разі смерті пенсіонера, особам, які здійснили його поховання, виплачується допомога на поховання у розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті. Якщо померла особа одержувала пенсію як така, що перебувала на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв’язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України – членам його сім’ї або особі, яка здійснила його поховання, виплачується як компенсація за поховання допомога у розмірі тримісячної пенсії, але не менше п’ятикратного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (окрім випадків, коли поховання було здійснено за рахунок держави). Для отримання коштів необхідно звернутися до органу Пенсійного фонду України, де пенсіонер перебував на обліку, з наступними документами: 


   - документ, що посвідчує особу заявника;
   - заява про виплату допомоги на поховання;
   - свідоцтво про смерть;
   - витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання або довідку про смерть пенсіонера (у разі реєстрації смерті за межами України подається свідоцтво про смерть або інший документ, що підтверджує факт смерті, виданий компетентним органом іноземної держави).

   Наступним видом гарантій є виплата недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера. Відповідно, сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується – по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї (чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років, а також діти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах системи загальної середньої освіти, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, діти-сироти - до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні). Такі особи мають звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. До органу, що призначає пенсію, в якому перебував на обліку померлий пенсіонер, надається свідоцтво про смерть, документи, які підтверджують родинні стосунки, документ, що посвідчує особу заявника. Непрацездатними членами сім’ї подаються документи, які засвідчують, що вони перебували на утриманні померлого пенсіонера. Члени сім’ї надають паспорт або інші документи, які підтверджують проживання з пенсіонером на день його смерті. Якщо одночасно звертаються кілька членів сім’ї – сума недоотриманої пенсії ділиться між ними порівну.

   Для виплати недоотриманої пенсії, яка ввійшла до складу спадщини, у зв’язку з відсутністю членів сім’ї або в разі незвернення ними за виплатою вказаної суми протягом шести місяців з дня відкриття спадщини до органу, що призначає пенсію, в якому перебував на обліку померлий пенсіонер, надається документ, що посвідчує особу заявника, свідоцтво про смерть, свідоцтво про право на спадщину.

   Корисною можливістю для непрацездатних членів сім’ї померлої особи, які були на її утриманні, є можливість отримання пенсії у зв’язку із втратою годувальника.

   Необхідною умовою є наявний у годувальника на день смерті страховий стаж, який був би йому необхідний для призначення пенсії по III групі інвалідності (у разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера, особи з інвалідністю, яка настала у період проходження строкової військової служби або внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров’я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), у особи, яка звернулася за медичною допомогою у період з 21 листопада 2013 року по 30 квітня 2014 року, а також у випадку смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров’я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності) – тривалість страхового стажу не враховується).

   Пенсіонери (члени сім’ї), для яких матеріальна допомога, одержувана від померлої особи, була постійним і основним джерелом засобів до існування, мають право перейти на пенсію у зв’язку із втратою годувальника.

   Розмір такої пенсії встановлюється:

   - на одного непрацездатного члена сім'ї – 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника;
   - на двох та більше непрацездатних членів сім'ї – 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками;
   - дітям-сиротам пенсія призначається виходячи з розміру пенсії за віком кожного з батьків.

   Період призначення пенсії – весь час непрацездатності особи, а для осіб, які досягли пенсійного віку – довічно.

   На всіх членів сім'ї, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, призначається одна спільна пенсія, однак на заявою члена сім'ї із загальної суми пенсії виділяється його частка, яка виплачується окремо.

1-10 of 120